Задовго до Лютера

Немає нічого важливішого за правильне розуміння Євангелії. Це межа між істиною та оманою, життям і смертю, небом і пеклом. Насправді це питання настільки критичне, що Біблія проголошує прокляття на кожного, хто проповідує її фальшиву версію. Апостол Павло сказав своїм читачам: «Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, нехай буде проклятий!» (Гал. 1:9).

Це дуже суворі слова. Це одна з найрізкіших формулювань у Божому Слові: вічне осудження для кожного, хто перекручує Євангелію. В епоху постмодерної толерантності такі слова можуть звучати тривожно або надто різко. Але вони вкрай необхідні, бо йдеться про спасіння. Якщо грішники мають бути прощені й примирені з Богом, їм потрібно проповідувати справжню Євангелію. Добра звістка про спасіння лише благодаттю, лише через віру, лише в Христі — це єдиний шлях, яким людина може уникнути пекла й увійти до неба.

У шістнадцятому столітті Мартін Лютер і його співреформатори повстали проти зіпсованості, яке панувало в римо-католицизмі. Однією з головних їхніх турбот було саме римське викривлення Євангелії. Римо-католицизм підмінив Євангелію благодаті сакраментальною системою праведності через діла. Саме вивчення Лютером Нового Заповіту, а особливо фрази «праведний житиме вірою» (Рим. 1:17; Гал. 3:11; Євр. 10:38; див. Ав. 2:4), сформувало його розуміння Євангелії й додало йому мужності виступити проти фальшивої системи його часу. І Бог використав Лютера як одну з ключових постатей великого відновлення Євангелії, відомого як Реформація.

Але перш ніж Лютер став богословом із ясним мисленням, він був розгубленим монахом. Перш ніж стати потужною силою в просуванні Євангелії, він був змученим падіннями, який жив у постійному духовному болю. Навіть після вступу до монастиря він був глибоко пригнічений і настільки пригнічений почуттям провини, що жив у постійній тривозі та страху.

Як і багато людей у шістнадцятому столітті, Лютер вважав, що шлях до спасіння залежить від його власних зусиль. Але цей шлях виявився для нього неможливо важким. Що б він не робив, він не міг подолати реальність власної гріховності. Переконаний, що мусить досягти певного рівня гідності, аби отримати Божу благодать, Лютер доходив до крайнощів — голодував, виснажував себе аскезою, позбавляв себе сну. Він карав себе, намагаючись заплатити за свої гріхи й умилостивити Божий гнів. Та попри все не мав ані миру, ані спасіння.

Оскільки він розумів реальність Божого суду, то відчайдушно прагнув бути правим перед Богом. Страх Божий штовхав його шукати примирення й прощення. Він жадав знайти шлях, яким можна втекти від пекла й увійти до неба. Але навіть як монах, який робив усе, що тільки міг, він не знаходив полегшення від свого страху й провини. «Як я можу бути праведним перед Богом?» — ось питання, яке мучило Лютера. Це питання повинен поставити собі кожен грішник. Але це питання, на яке лише Євангелія дає правдиву відповідь.

Фальшива релігія незмінно дає хибну відповідь: «Будь добрим. Старайся більше. Встановлюй власну праведність». Апостол Павло критикує такий підхід у Римлян 10:3–4: «Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій. Бо кінець Закону Христос на праведність кожному, хто вірує». Фальшива релігія робить наголос на людських зусиллях і встановлює власний поверховий стандарт праведності.

На противагу цьому справжня Євангелія підкреслює банкрутство людських зусиль. Спасіння приходить тільки через віру в Господа Ісуса, Який кладе край тиранії Закону. Тому грішники спасаються благодаттю через віру, незалежно від власних діл. Вони отримують прощення не через те, чого досягли самі, а виключно через те, що Бог звершив через Христа — раз і назавжди.

Саме це є Павловою Євангелією, і саме це Лютер відкрив для себе, коли почав викладати Послання до римлян і до галатів. Коли Євангелія благодаті засяяла в душі Лютера, Святий Дух дарував йому життя, а мир і радість наповнили його серце. Він був прощений, прийнятий, примирений, навернений, усиновлений і виправданий — виключно благодаттю через віру. Істина Божого Слова просвітила його розум, а кайдани провини й страху спали з нього.

Лютер був спасений так само, як спасається будь-який грішник. Подібно до митаря з Луки 18, він усвідомив свою повну негідність і закричав до Бога про милість. Подібно до розбійника на хресті, він отримав прощення гріхів незалежно від будь-яких діл, які міг би зробити. Подібно до колишнього фарисея Павла, він відкинув надію на власну праведність і поклався на досконалу праведність Христа. Подібно до кожного справжнього віруючого, він прийняв Особу й діло Господа Ісуса спасительною вірою. І, будучи виправданим вірою, уперше в житті насолодився миром із Богом.

Важливо розуміти: питання Євангелії не було вирішене лише 500 років тому в історії церкви. Воно було вирішене задовго до Лютера. Реформатори лише відгукнулися на ясну, сурмоподібну істину Писання, підкорившись євангельському посланню, викладеному на сторінках Нового Заповіту. Ідучи слідами Христа та апостолів, вони проголошували біблійну Євангелію з мужністю й переконаністю.

Цей уривок адаптовано з книги Nathan Busenitz, Long Before Luther, copyright © 2017. Використано з дозволу Moody Publishers.

Джерело: Long Before Luther — https://blog.tms.edu/long-before-luther 
Автор: John MacArthur