Чому люди відкидають Євангеліє?

Чому люди відкидають Євангеліє Ісуса? Або, щоб зробити питання більш особистим: чому члени моєї родини, які живуть під тягарем провини за свій гріх, відмовляються від повного прощення та цілковитого помилування? Чому мої друзі та сусіди, які нескінченно шукають задоволення в цьому житті, відкидають повноту життя в Ісусі?

Ці питання такі заплутані, бо для нас, хто вірить Євангелію, відкидати Ісуса не має жодного сенсу. Євангеліє Христа — це не просто добра новина, це найкраща новина: Бог-Творець, святий і трансцендентний, послав Свого Сина в благодаті й любові; і цей Син, Ісус, добровільно і з любов'ю прожив безгрішне життя, яким ми ніколи не могли б жити (Євр. 4:15), заплатив покарання за гріх, якого ми ніколи не могли б сплатити (Іс. 53:10), переміг ворога, якого ми ніколи не могли б перемогти (1 Кор. 15:55, 57), щоб забезпечити нам вічність із Богом, якої ми ніколи не могли б заслужити (Рим. 6:23).

Чому хтось відкидатиме цю звістку? Вона велична, сповнена благодаті, милості й надії. Вона ґрунтується на надприродній любові, обіцяючи те, чого не може пообіцяти жодне інше євангеліє.

Однак ми всі чули ці слова: «Ваше євангеліє не для мене. Це не те, що я шукаю».

Ми залишаємо ці розмови з думкою: Я щось сказав неправильно? Ми запитуємо себе: Чи не був я достатньо переконливим? Або пристрасним? Або логічним? Чи тому що я не міг відповісти на всі поставлені запитання?

Чому люди відкидають Євангеліє? — ось питання. Далі: Що нам з цим робити?

Незаперечне чудо

Коли відкривається Іван 11:45, Ісус щойно здійснив найвидовищніше чудо Свого служіння — кульмінаційний знак в Іванівому представленні Ісуса як Сина Божого. Трьома словами Шеол був розтрощений; і брат, ще загорнутий у похоронні пелени, стояв живий і прямий за межами гробниці, у якій пробув останні чотири дні.

Ніхто — навіть Марія та Марта — не очікував, що Лазар вийде з тієї печери (Ів. 11:39). Саме тому натовп скорботних завмер у мовчанні, паралізований тим, що щойно побачив. Приголомшені, бо Цар Життя нині стояв посеред них. Остовпілі, намагаючись осмислити те, що щойно сталось. Живий, дихаючий Лазар був наочним доказом того, що Ісус — не просто людина. Він був Тим, Ким називав Себе: Сином Божим, посланим з небес, щоб спасти світ від гріха і смерті (Ів. 3:16; 5:25, 28-29).

Саме для цього призначені чудеса: підтверджувати слова й твердження чудотворця (пор. Вих. 4:4-5; 1 Цар. 17:23-24). Як висловився один богослов: «Біблійні "чудеса сили" не відбуваються безладно в історії спасіння. Навпаки, Біблія свідчить, що вони слугують процесу одкровення, підтверджуючи повноваження людських органів особливого одкровення, які передавали людям відкупительну істину Бога».² Чудеса були Божим підтвердженням того, що Його вісникові можна довіряти. З Ісусом не було інакше.

Іван 10:25, 37-38 — «Діла, які Я виконую в ім'я Отця Мого, вони свідчать про Мене… Якщо Я не роблю діл Отця Мого, не вірте Мені; а якщо роблю, то хоч і не вірите Мені, — вірте ділам, щоб пізнали й зрозуміли, що Отець у Мені, і Я в Отці».

Сліпі очі не можуть бачити, глухі вуха не можуть чути

Ми очікуємо, що ця дивовижна історія завершиться рятівною вірою. Як іще закінчилась би ця історія? Як іще міг би відреагувати натовп на живого мерця?

Тому вірш 45 не дивує: «Тоді багато хто з юдеїв, які прийшли до Марії та побачили, що Він зробив, увірували в Нього» (Ів. 11:45). Деякі юдеї, колись вороже налаштовані до Ісуса, тепер приймають Його, вірять Йому й люблять Його.

Але вірою Іван не завершує цю оповідь. Приголомшливий кінець у тому, що лише «багато» увірувало — не всі. Була друга група, яка залишилась байдужою до того, що щойно бачила, невражена людиною, яка заявляла, що є Сином Божим. Група, яка стала ворожою до Ісуса, розлюченою, що Він повернув брата сім'ї, що горювала. Група, яка одразу «пішла до фарисеїв і розповіла їм про те, що Ісус зробив» (Ів. 11:46). Це не євангелізаційне свідчення. Це ворожий донос, переданий найзапеклішим ненависникам Ісуса — фарисеям — саме тим, хто «послав слуг схопити Його» під час останнього перебування Ісуса в Єрусалимі (Ів. 7:32).

Задум був простий: підлити масла у вогонь фарисейської ненависті до Ісуса. Задум, що спрацював бездоганно. «Тоді первосвященики та фарисеї зібрали раду й говорили: "Що нам робити? Адже ця людина чинить багато знамень"… І від того дня вони замислили вбити Його» (Ів. 11:47, 53). Той, хто переміг смерть, тепер засуджений на смерть.

Те саме чудо. Ті самі свідки. Той самий Ісус. Той самий Лазар. Та сама гробниця. І все ж — дві цілком різні реакції.

Невіра натовпу може навіть вразити більше, ніж саме чудо.

Якщо Іван 11 чогось нас і вчить, то ось чого: «Коли люди не хочуть вірити, вони завжди знайдуть спосіб знецінити навіть найпереконливіший доказ… Реакція невіри — завжди ігнорувати силу Божу, навіть якщо вона діє перед їхніми очима»³ — у цьому випадку навіть живий мрець не міг переконати грішника в потребі Спасителя (пор. Лк. 16:31)!⁴

Чому люди відкидають Євангеліє?

Тому що їхні серця закам'янілі до його звістки, духовно сліпі до його Спасителя й не бажають скоритися його заклику.

Сила Духа через нас

То де ж тоді ми і наші євангелізаційні зусилля? Якщо воскресіння людини з мертвих не змінило серця грішника, яка надія в нашому євангельському свідченні?

Відповідь: наша надія — в Богу, Який спасає і обіцяє використати проголошення Свого Євангелія, щоб перетворити невіруюче серце в Свій час і відповідно до Свого вибору.

Ми не маємо сили закликати мертві тіла з могили — це добре, бо віра приходить від слухання, а не від бачення (Рим. 10:17). Пам'ятайте: наш Господь не покладає на нас відповідальність за зміну невіруючого серця. Він не покликав нас відповідати на кожне запитання. Він не доручив нам полемізувати когось до Царства. Наше покликання набагато простіше: вірно проголошувати Євангеліє нашого Спасителя й очікувати, поки Дух здійснить воскресіння навіть більше, ніж воскресіння Лазаря, — воскресіння духовно мертвих до нового життя.

Ми маємо щось більше від Шеол-руйнівної сили. У нас є Євангеліє Христа і Дух Христа, які разом роблять те, чого не могло зробити навіть найприголомшливіше чудо: викривають духовну потребу грішників (Ів. 6:35), відкривають глухі вуха почути поклик Спасителя (Ів. 6:44) і замінюють мертве гріховне серце живим серцем, сповненим покаяння і віри (Ів. 6:63).

О, Христіянине, думай високо про Євангеліє. Воно не слабке й не мізерне. Воно є «силою Божою для спасіння» (Рим. 1:16) — засобом, яким Дух рятує душу грішника.

Джерело: https://blog.tms.edu/evangelizing-to-blind-eyes-deaf-ears-and-hardened-hearts

Автор: Patrick Slyman