Апостольська герменевтика: наступність із пророками

Пророча герменевтика показує, що автори Старого Завіту були екзегетами та богословами. Вони справедливо розвивали певні богословські наслідки з попереднього Писання через нове об’явлення й готували ґрунт для продовження цієї логіки іншими. Часом це створює ланцюжок текстів, який охоплює Старий Завіт і готує для Нового.

Постає питання: чи підхоплює Новий Завіт цей ланцюжок? Чи продовжує апостольська герменевтика пророчу герменевтику (герменевтична наступність)? Досить багато євангельських християн стверджують, що так. Хоч вони можуть і не погоджуватися щодо деталей у конкретних випадках, такі дослідники, як Кайзер, Біл, Гамільтон і Бок, вважають, що в основі своїй апостоли використовували Старий Завіт з урахуванням його контексту.[[1]](#Ref) Я також приєднуюся до цієї думки.

Однак, як обговорювалося у попередньому розділі, не всі погоджуються. Деякі вважають, що автори Нового Завіту використовують Старий Завіт неконтекстуально, оскільки вони застосовували методи своїх сучасників.[[2]](#Ref) Інші вважають, що Бог дав апостолам розуміння повного і прихованого сенсу Старого Завіту (sensus plenior).[[3]](#Ref) Для обох точок зору подія Христа виправдовує переосмислення Старого Завіту.[[4]](#Ref) Є багато причин, чому побожні люди дотримуються цих поглядів. Як ми побачили, питання складні.

Проте цього питання герменевтичної наступності не уникнути. Ми перебуваємо на критичному етапі обговорення. Те, як біблійні автори читали Біблію, впливає на те, як ми її досліджуємо. Якщо Старий Завіт діє певним чином, а Новий Завіт відмовляється від цього методу на користь іншого, то як це впливає на нас як тлумачів Писання? Це суттєве питання. Тож, хоч проблема герменевтичної наступності й ускладнена, її необхідно вирішувати. У певному сенсі саме цим і займається вся ця книга.

Попри те, що наведені вище рішення можуть здаватися переконливими, я пропоную, що автори Нового Завіту не використовують Старий Завіт неконтекстуально, а навпаки — глибоко контекстуально; вони підхоплюють мережу старозавітніх текстів, створену пророками. Це видно дедуктивно з того, як вони вводили Писання, як описували своє служіння, а також з того, як співвідносили старозавітні місця. Така аргументація свідчить, що апостоли заявляли про використання Старого Завіту відповідно до його початкового наміру. Звісно, багато хто може вказати на різноманітні випадки, коли це начебто не так. Саме ці численні приклади й роблять проблематику складною! Відповідно, я розгляну ці тексти і покажу, як наступність пророчої та апостольської герменевтик може допомогти розв'язати ці місця. Разом ці фактори вказують на те, що апостоли заявляли про герменевтичну наступність із пророками і дійсно це здійснювали. Апостольська герменевтика продовжує пророчу герменевтику.

ПОЧАТКОВІ ДОКАЗИ НА КОРИСТЬ НАСТУПНОСТІ

Я визнаю, що найкращий спосіб захистити герменевтичну наступність — це детально розглянути кожен приклад використання Старого Завіту в Новому. Декілька найскладніших місць я висвітлю незабаром. Проте певні загальні докази підтримують ідею герменевтичної наступності на відміну від її заперечення. Хоча вони можуть не бути остаточними, ці чинники схиляють нас у цьому напрямку.

Вступні формули

Один із найпряміших способів зрозуміти герменевтичну логіку апостолів — це дослідити, як вони вводять свої старозавітні цитати. Ці формули дають початкові вказівки на те, як вони застосовували раніше отримане об’явлення. Вони також відкривають розуміння того, як апостоли думали про природу Старого Завіту та допомагали визначати зв’язок між їхнім новим об’явленням і ранішнім.

Я вивчив майже дві сотні вступних формул, багато з яких — це повторювані фрази, знайомі багатьом.[[5]](#Ref) Наприклад, типовий вступ — «бо написано» (див. Мт. 4:10; Лк. 4:10; Дії 1:20; Рим. 8:36; Гал. 3:10). Інші формули коротші — лише «бо» (ὅτι) чи «тому що» (γάρ) (див. 1Кор. 6:16; Гал. 3:11; Євр. 7:17; 8:5; Як. 2:11; 1Петр. 3:10; 5:5). Ще одна поширена група формул ґрунтується на порівнянні. Автори Нового Завіту часто використовують: «як написано» (καθὼς γέγραπται), «як» (καθὼς) або «як» (ὡς) (див. Мк. 1:2; Лк. 2:23; Ів. 1:23; 6:31; 12:14; Дії 7:42; Рим. 3:4; 9:25; 1Кор. 2:9; Євр. 4:3). Інші вступи подають Старий Завіт як підґрунтя для аргументації. Вони стверджують, що сказане «відповідає Писанню» (κατὰ τὰς γραφὰς; див. Рим. 4:18; 1Кор. 15:3–4; Як. 2:8; 2Петр. 2:22). Ще один вступ стверджує, що обговорення гармоніює з уже написаним (Дії 15:15). І нарешті, добре знайомі формули, що наголошують на здійсненні старозавітніх слів (ἵνα πληρωθῇ; див. Мт. 2:15, 17, 23; 21:14; Мк. 15:28; Лк. 22:37; Ів. 15:25; Дії 1:16; 3:18; Як. 2:23).

У всіх цих прикладах можна помітити спільний зразок. Усі вони вказують, що Старий Завіт є підставою чи підґрунтям для аргументації апостолів.

«Бо», «тому що» чи будь-який інший каузальний вислів стверджує, що саме Старий Завіт є причиною або обґрунтуванням твердження Нового Завіту. Формули на кшталт «як написано» визначають Старий Завіт як підґрунтя для порівняння, що і є основою для висновку в Новому Завіті. Подібно й вислів «відповідно до Писання» (та подібні) робить Старий Завіт основою апостольської аргументації. Навіть формули виконання показують, як Старий Завіт переходить у Новий. Відповідно, ці формули вводять Писання як фундамент та доказ легітимності висновків авторів Нового Завіту. Іншими словами, використовуючи таку лексику, апостоли стверджують, що їхні слова узгоджені з і продовжують думку їхніх попередників зі Старого Завіту. Це дуже схоже на ідею наступності герменевтик пророків і апостолів.

Отже, вступні формули вказують на те, що апостоли продовжили наміри та логіку своїх попередників. Це головний висновок із цих тверджень. Однак із цих формул можна зробити й кілька додаткових спостережень про те, як апостоли мислили щодо Старого Завіту.

По-перше, застосування ними цих формул дає підстави думати, що вони вірили у свідомий авторський намір, а також в єдність людських і Божого автора. Це вже обговорювалося у розділі 2. Те, що вони використовують поняття «Писання», «людський автор» і «Бог» як синоніми, наводить на думку, що для них між цими трьома панує єдність. Тобто, коли говорить Писання — це те саме, що говорить Бог, а це ототожнюється з наміром людського автора (див. Мт. 3:3; 4:14; 2Петр. 1:20–21).[[6]](#Ref) Як уже зазначалося, їхнім прагненням було шанувати і бути послідовними з цим наміром.

По-друге, апостоли не розглядали людських авторів Писання як неосвічених. Вступні формули апостолів, навпаки, стверджують, що пророки розуміли наслідки власного письма. Наприклад, Ісус вказує, що Давид мав знати, що Псалом 109:1 (у синодальному Пс. 110:1) стосується Месії (Мт. 22:43). Петро стверджує, що Давид знав про необхідність воскресіння Месії (Дії 2:25, 34). Павло вважав, що автор Буття був обізнаний про євангельські наслідки слів: «у тобі благословляться всі народи» (Гал. 3:8).[[7]](#Ref)

Це означає, що апостоли не вважали, що вони відкривають прихований зміст у Писанні, а радше те, що він вже був закладений там із самого початку.

Водночас це свідчить про те, що апостоли вірили в напрямність Старого Завіту так, як це задумували самі пророки. Насправді Петро відзначає, що пророки не знали точних обставин чи часу здійснення своїх пророцтв, але знали, що звертаються до майбутньої аудиторії (1Петр. 1:10–12). Це також підтверджує певну напрямність Старого Завіту.

По-третє, спосіб, у який апостоли цитують Писання, свідчить, що вони вважали зміст Старого Завіту цілком достатнім, без потреби у доповненнях чи змінах. Ми вже зазначали це у вищенаведеному обговоренні вступних формул. Це особливо видно в тих місцях, де введення майже відсутнє. Наприклад, автор Послання до євреїв цитує низку уривків про Сина й ангелів лишень зі словами: «А про Сина/ангелів сказано» (Євр. 1:5–13). Подібно й у деяких уривках використовуються лише слова «написано» чи «було сказано» (Мт. 5:38, 43; Лк. 19:46; Рим. 10:8, 20–21). У цих випадках старозавітні фрагменти просто подаються без пояснення, і складається враження, що апостоли очікують, що читач зрозуміє. Такий підхід свідчить, що апостоли, ймовірно, не вважали, що їхнім читачам потрібне ще якесь додаткове об'явлення для розуміння сенсу старозавітного тексту. Все, що аудиторія вже знала про Старий Завіт, їй було цілком достатньо.

Що ж апостоли заявляють стосовно використання Старого Завіту? Чи стверджують вони, що читають його по-новому, переосмислюють чи знаходять у ньому новий сенс? Вступні формули демонструють протилежне. Ці вислови підтверджують, що апостоли цитують Старий Завіт як підґрунтя для своєї аргументації та висновків. Так вони засвідчують, що їхня логіка базується саме на цих істинах. Формули показують також обізнаність апостолів у складності знань і напрямності у пророків — ключових елементах пророчої герменевтики. Все це вказує на те, що апостоли через вступні формули заявляли про продовження пророчої герменевтики. Вони не претендують на зміну Старого Завіту, а, навпаки, залишаються в рамках його змісту. Розмірковуючи над тим, як Новий Завіт використовує Старий, нам варто врахувати ці твердження.

Цей уривок узято з книги «Герменевтика біблійних авторів: навчання інтерпретування Писання у пророків та апостолів» © 2018 Абнер Чоу. Опубліковано та використано з дозволу Kregel Publications, підрозділу Kregel Inc. Усі права захищено.

Посилання

[1] Kaiser, “Single Meaning, Unified Referents,” 88–89; Beale, “Jesus and His Followers,” 387–90; Hamilton, “The Skull Crushing Seed of the Woman,” 30–32; Bock, “Single Meaning, Multiple Contexts,” 106–7.
[2] Enns, Inspiration and Incarnation, 142–43; Longenecker, Biblical Exegesis in the Apostolic Period.
[3] Moo, “The Problem of Sensus Plenior”; Brown, “The History and Development of the Theory of Sensus Plenior.”
[4] Enns, Inspiration and Incarnation, 152.
[5] Особлива подяка Крісу Вільямсу за допомогу в збиранні та систематизації вступних формул.
[6] Зверніть увагу, як в одному місці сказано, що Бог говорив через пророка Ісаю (Мт. 4:14), а в Мт. 3:3 саме Ісая виголошує пророцтво.
[7] Див. Witherington, Grace in Galatia, 227–28; George, Galatians, 225; Betz, Galatians: A Commentary on Paul’s Letter to the Churches in Galatia, 142.

Переклад з: The Apostolic Hermeneutic: Continuity with the Prophets — https://blog.tms.edu/the-apostolic-hermeneutic-continuity-with-the-prophets
Автор: Abner Chou