Благодать і терпіння: уроки для семінаристів

Це розмова, яку я сподіваюся ніколи не забути. Весна 2017 року. Моя дружина і я готувалися переїхати на інший кінець країни, щоб розпочати навчання в семінарії. Я сидів навпроти свого пастора, який ділився спогадами про власне семінарське навчання. Того дня він згадував останній семестр навчання на магістра богослів'я. Вже перед самим випуском він отримав роботу молодіжного пастора. Але замість радісного передчуття він відчував справжній жах. Думка про опікування людьми, попри чотири роки ретельного семінарського навчання, була лякаючою. Намагаючись полегшити це напруження, він прийшов до кабінету свого професора, щоб поділитися своїми думками й отримати пораду. Слова того професора залишилися з ним до сьогодні. «Як я радий чути це від вас», — сказав професор. «Не давайте цьому напруженню зникнути ніколи. Пасти душі — це вагома відповідальність, незалежно від того, скільки років ви вже у служінні чи скільки наукових ступенів маєте. Якби ви не відчували цього, я не думаю, що ви були б готові до пасторського служіння».

Я навчаюся в семінарії вже шість років. Дванадцять семестрів я мав привілей сидіти під наставництвом побожних мужів, які навчали мене правильно поводитися зі Словом Божим. Переваги семінарської освіти важко повністю передати словами. Це по-справжньому неповторний досвід.

І все ж семінарська освіта також небезпечна. Хоча існує чимало аспектів тих небезпек, які супроводжують навчання в семінарії, одна постійна загроза, з якою кожен семінарист повинен невпинно боротися, — це гордість.

Десятки тисяч годин витрачаються на вивчення Біблії та прослуховування лекцій. З цим багатством знань постає важливе питання: як я можу виявляти благодать і терпіння до тих, хто не мав такого привілею, як я?

Визнаю чесно: я не є експертом у цій темі. Мені завжди бракуватиме Божої благодаті в цій сфері. Але я хочу поділитися чотирма уроками, які засвоїв по дорозі, і молюся, щоб вони виявилися корисними для вас — від одного семінариста до іншого. Понад усе, я сподіваюся, що ви знайдете час особисто поміркувати над цим питанням і поборотися з ним. Адже, будьмо чесні: ваша освіта не закінчується на випускній церемонії семінарії. У житті ви продовжуватимете зростати й дозрівати у розумінні Біблії. Тому це питання потребує вашої уваги не лише під час навчання в семінарії, а й упродовж усіх днів вашого життя.

Урок перший: Визнавайте семінарію як дар

Семінарія — це можливість, якої ніхто з нас не заслуговує. Мати змогу відвідати десятки занять, щоб поглибити наше розуміння того, Хто такий Бог, — це справді дар. Але, як і будь-який дар, благословення семінарії можна прийняти з неправильним ставленням. Наші думки можуть сповзнути до брехні, ніби ми заслужили право навчатися в семінарії, або ніби завдяки освіті ми є більш значущими. Не піддавайтеся такому обману.

1 Петра 4:10 — вірш, над яким кожен семінарист має щодня роздумувати. Петро пише: «Кожен, хто отримав особливий дар, нехай служить ним одне одному, як добрий домоправитель різноманітної благодаті Божої».

Дар семінарії несе з собою вагому управлінську відповідальність. Один із моїх професорів охарактеризував семінарію як працю любові — це зосереджений час для підготовки до служіння впродовж усього життя.

Ви старанно навчаєтеся не для того, щоб прославити себе чи привернути увагу до своїх здібностей. Натомість ви трудитеся для того, щоб «у всьому прославлявся Бог» (1 Пет. 4:11).

Ви працюєте заради вірного служіння тим, над ким Бог дав вам вплив, із Христоподібним смиренням. Саме так має бути прийнятий дар семінарії. І коли ви приймаєте семінарію саме в такий спосіб, ваше серце захищене від невдачі у виявленні благодаті й терпіння до інших.

Урок другий: Пам'ятайте про власне освячення

Взаємодіючи з тими, хто не мав привілею навчатися в семінарії, думайте про своє власне освячення. Згадайте незліченних людей, які вкладали себе у ваше духовне благополуччя. Визнайте терпіння, яке Бог виявляв до вас, поки ви дозрівали в християнській зрілості. Жоден із нас не є там, де є сьогодні, завдяки одній проповіді, одній книзі чи одному вивченню Біблії. Натомість із часом Бог використовував різноманітні засоби (читання Писання, молитву, спілкування, вивчення Біблії, проповіді, дружбу, життєві обставини тощо), щоб привести нас туди, де ми є сьогодні. І, як апостол Павло (Флп. 3:12), ніхто з нас ще не досяг досконалості — ми всі ще в процесі.

Коли ми стаємо нетерплячими, гіркими або зарозумілими щодо тих, хто не мав доступу до здорового вчення або не був належно навчений Біблії, ми сліпі до Божої благодаті у власному житті.

Завжди прагніть вказувати людей на істину, але робіть це через довготерпіння, молитву та усвідомлення того, що врешті-решт саме Святий Дух здійснює справжні зміни й зростання.

Урок третій: Осмисліть місце знання

У 1 Коринтян 13:2 Павло стверджує, що якби він знав усі таємниці й усе знання, але не мав любові, то він — ніщо. Далі він наводить численні аспекти, що допомагають визначити, як виглядає любов. Вона терпелива. Вона добра. Вона не хвалиться і не гордиться.

Семінаристи мають велике багатство знань. Якщо вони не будуть обережні, ці знання можуть стати шкідливими, нищівними або навіть даремними. На жаль, чимало церков дуже постраждали через те, як випускники семінарій зловживали знаннями.

Взаємодіючи з тими, хто не є настільки добре навченим, стежте за тим, щоб ваші знання були приборкані солодкими обмеженнями любові.

Урок четвертий: Усвідомте вагомість пасторського служіння

Як сказав професор мого пастора, пасти душі — це вагома відповідальність. Одного дня пастори постануть перед Господом і дадуть звіт про те, як вони дбали про тих, хто був доручений їхньому піклуванню (Євр. 13:17).

Роздумуючи над цією реальністю, я нерідко чую дискусії про тягар, який пастори несуть у навчанні здорового вчення. Це, безперечно, правильно — адже пастори дадуть звіт за те, чого навчали. Однак пастори також дадуть звіт за те, як вони ставилися до стада — питання, яке, як я побоююся, ми обговорюємо й обмірковуємо надто мало. Майте на увазі, що лише одна з багатьох кваліфікацій єпископа стосується навчання (1 Тим. 3:2–7; Тит. 1:6–9).

Брати, ви дасте Богу звіт за те, як ви поводилися з іншими. Моя молитва — щоб того дня вас було визнано вірними слугами, які виявляли благодать і терпіння до інших. Як апостол Павло говорив Тимофієві, хай кожен із нас уважно стежить не лише за своїм ученням, а й за поведінкою свого життя (1 Тим. 4:16).

Джерело: https://blog.tms.edu/a-question-for-every-seminarian

Автор: Taylor Berghuis