Тлумачі Слова: бережіть свої серця

Сьогодні я пишу до своїх братів-тлумачів — чоловіків, які присвятили своє життя видобуванню скарбів Слова Божого, які зобов'язалися вести свій народ до тексту Писання і покладаються на Духа, щоб Він взяв їхнє лепетання і змінив серця їхнього народу.

Це невтомна праця — аж ніяк не легке покликання. Ми знаємо цю заповідь — вона вкарбована в нашу душу: «Проповідуй слово» (2 Тим. 4:2). Щотижня ми відчуваємо вагу аористного імператива, що нагадує нам про велику невідкладність нашого завдання. Ми чуємо слова Ісуса, коли вивчаємо текст і пишемо проповіді: «Паси овець Моїх» (Ів. 21:15).

І все ж, ми також чуємо критику, чи не так?

«Пасторе, ви занадто довго проповідуєте, або занадто глибоко, або занадто прямолінійно. Ви недостатньо торкаєтесь політики, або особистих тем, або недостатньо веселі. Ви занадто багато говорите про гріх, занадто багато про Ісуса, занадто багато з Біблії.»

Слова, які свідчать про те, що наші церкви зазнали впливу нашої розсіяної культури, індивідуалізованої релігії та споживацького менталітету.

Те, що має турбувати нас більше, ніж проникнення цих тенденцій у серця наших людей, — це той факт, що їхня критика впливає на нас набагато сильніше, ніж ми готові визнати. Ми знаємо слабкість нашого серця. Ми знаємо наші невисловлені бажання. Ми хочемо, щоб наша церква любила і схвалювала нас. Ми прагнемо їхньої похвали. Ми хочемо, щоб наші люди залишалися, а не йшли.

І якщо ми не будемо обережними, якщо ми не підготуємо свої серця до неминучого невдоволення, яке нам доведеться почути, ми зламаємося під тиском і будемо втягнуті туди, куди у своїй проповіді ніколи не думали потрапити.

Щоб догодити людям, ми почнемо годувати їх духовною шкідливою їжею, якої вони жадають.

І так, вони підуть недільного ранку на своєму «цукровому кайфі» — щасливі й сповнені енергії — але вони також підуть недоживленими через дієту, якою ми щойно їх годували.

Як нам, тлумачам Слова Божого, захистити свої серця від тиску людей? Як підготувати себе до їхньої критики? Як залишатися відданими подаванню бенкету зі Слова Божого, коли так багато людей так часто замовляють з іншого меню?

Відповідь: ми читаємо, перечитуємо й знову читаємо 2 Тимофія 3:16–4:2 і застосовуємо ці Божественні принципи до нашого покликання тлумачити Слово.

Пам'ятайте про Божественну природу Писань, до проповіді яких ви покликані

Ми повинні нагадувати собі про Божественну природу Писань, до проповіді яких ми покликані. Заповідь Павла «проповідуй слово» була написана не у вакуумі. Це необхідна заповідь, якщо 2 Тимофія 3:16 є істинним, якщо «усе Писання богонатхненне».

Наша відданість тлумаченню Слова ґрунтується на природі цієї Книги, а не на мінливості людей. Так, ми могли б проповідувати інші речі. Так, ми могли б розповідати більше історій, більше торкатися політики, суспільних тем, бути смішнішими. Але навіщо? Навіщо звертатися до якогось іншого меню, щоб годувати наш народ? Навіщо привертати увагу до когось іншого, а не до Бога Всесвіту? Навіщо бути настільки зарозумілими, щоб думати, що якесь інше джерело є більш значущим, ніж творче дихання Бога? Океани здіймаються й імперії падають, люди йдуть, але лише Слово Боже пребуває вічно.

Вірте в достатність Писань, які почує ваш народ

Ми також повинні вірити в достатність Писань, які почує наш народ.

Попри те, що можуть казати критики, Писання не є архаїчним, застарілим або культурно не актуальним. І воно аж ніяк не нудне, не нецікаве, не марне й не непрактичне. Ні, воно є корисним (ὠφέλιμος), благотворним і надзвичайно важливим для освячення нашого народу. Воно здатне змінювати розум (ελεγχω), пронизувати серця (ἐπανόρθωσις) і навчати праведного життя (παιδεία). Що ще є? Чого ще ми прагнемо для наших людей?

Павло навіть запевняє нас, що якщо проповідане слово прийнято з правильним серцем, воно матиме свій досконалий наслідок: «щоб людина Божа була досконалою, і на всяке добре діло приготованою» (2 Тим. 3:17).

Девід Веллс має рацію: «Ось чому брак серйозної, послідовної біблійної проповіді в сучасній Церкві є серйозною проблемою. Коли Церква втрачає Слово Боже, вона втрачає сам засіб, за допомогою якого Бог здійснює Свою роботу».^[1] Лише через Писання наш народ споряджається до святого життя. Лише через Писання Дух здійснює Свою роботу освячення.

Хоча кожен тлумач отримуватиме свою критику, проповідувати Писання — це не тягар, а привілей — привілей бути використаним Богом для виконання Його роботи, підготовки Його народу та прославлення Його Самого.

Нехай вас спонукає майбутній суд, перед яким нам одного дня постати

Ми повинні бути спонукані майбутнім судом, перед яким нам одного дня постати.

Врешті-решт, ми будемо відповідати не перед своїм народом за проповіді, які ми виголосили. Є набагато серйозніше місце, ніж церковне фоє після богослужіння. Саме тому Павло нагадує Тимофію — перш ніж дати заповідь «проповідуй слово»: «Урочисто заповідаю тобі^[2] перед Богом і Господом Ісусом Христом» (2 Тим. 4:1). Згадуючи цих двох членів Трійці, Павло вказує, що Бог (Той, Хто видихнув Своє Слово у 2 Тим. 3:16) і Ісус (осередок Писань) надзвичайно зацікавлені в тому, як проголошується їхнє Слово.

Конкретно тут мова йде про суд, і ця картина змушує задуматися: Христос є суддею, що засідає, і (у контексті цієї сцени суду в 2 Тим. 4) тлумач буде тим, кого піддадуть ретельному розгляду. На цей момент не буде представлено нових доказів і не буде почуто жодних виправдань. Христос оцінюватиме вірність проповідника заповіді «проповідуй Слово». Його критеріями будуть повнота, вірність і старанність.

Я ніколи не забуду настанову Стіва Лоусона на випуску TMS 2005 року: «Коли ми постанемо перед Господом в той останній день, Він судитиме нас, і це буде суд наших мотивів, наших методів, нашого послання. І це буде суд, який розрізнить золото, срібло й дорогоцінне каміння від дерева, сіна й соломи».

«Я вірю, що за кожну проповідь, яку я коли-небудь виголосив або виголошу, я дам звіт Господеві в останній день».

«Я вірю, що все наше служіння постане перед судилищем Христовим. І коли Павло говорить це, він нагадує молодому Тимофію і нам, що ця заповідь — в ім'я Того, Хто ретельно перевірить і Хто судитиме наше служіння в останній день».

Тлумачте Слово не лише тому, що від цього залежить життя наших людей, але й тому, що від цього залежить наше життя у славі.

Брати, я теж відчуваю тиск людей. І він є сильним. Набагато сильнішим, ніж я коли-небудь хотів би визнати. Але Слово Боже й Його обітниці є сильнішими й більшими. Читайте й перечитуйте заповідь Павла — вона для нас! А потім нагадайте собі про своє покликання. Нагадайте собі, яким привілеєм є проголошення вічної істини Бога. Нагадайте собі про освячувальну силу Писання. А потім годуйте овець Христових тим харчуванням, якого вони потребують. «Проповідуй слово… своєчасно й невчасно» (2 Тим. 4:2) з переконаністю, запалом і радістю; бо, як зазначив Сперджен: «Ми не можемо грати в проповідь. Ми проповідуємо для вічності».^[3]

^[1] Девід Ф. Веллс, Above All Earthly Pow'rs (Ґранд-Рапідс: William B. Eerdmans Publishing Company, 2005), 9.

^[2] διαμαρτύρομαι вказує на підсилене наставляння (пор. 1 Тим. 5:21; 2 Тим. 2:14), тоді як перша особа однини «надає заповіді прямого й сильного характеру і передає той факт, що заповідь дана Павлом і його апостольською владою (пор. 1:1)». Найт, Pastoral Epistles, 452.

^[3] Цитується за: Стів Лоусон, Famine in the Land, 56.

Джерело: https://blog.tms.edu/preaching-and-criticism-how-does-the-expositor-remain-faithful-to-his-calling

Автор: Patrick Slyman