Нічого із Себелюбного Честолюбства: Роздум над Філіп'янами 2:3–4

«Нічого не робіть із суперництва чи марнославства, але зі смиренням вважайте один одного вищим від себе. Кожен дбайте не лише про власні інтереси, а й про інтереси інших.»

Філіп'янам 2:3-4

Пропоную вам зупинитися і перечитати ці вірші ще раз. Чи відчуваєте ви такий самий докір сумління, що й я? Закликавши церкву бути «одностайними і мати одну думку» (вірш 2), Павло розкрив найімовірніших винуватців, що руйнують таку гармонію в громаді. Можна було б очікувати, що він застережить проти хибного богослов'я — як би небезпечним воно не було — або проти неправильних мотивів. Безперечно, Писання застерігає і від такого збочення. Але в цих віршах Павло прагнув викрити небезпеку «себелюбного честолюбства» і «марнославства». Бажані ворогом, ці себелюбні вчинки укорінюються в серцях незліченних церковних лідерів і членів церкви, руйнуючи єдність і перешкоджаючи праці Царства.

Нічого не робіть із себелюбного честолюбства…

Коли ми говоримо, діємо чи реагуємо з себелюбства, ми свідомо відступаємо від шляху мудрості. Яків 3:14 звертається до цього прямо. Яків застерігає: «Але коли маєте в серцях гірку заздрість і суперництво, то не хваліться і не брешіть проти правди. Це не та мудрість, що сходить згори, але земна, душевна, бісівська.» Себелюбне честолюбство може бути значно більшою проблемою, ніж ми усвідомлюємо. Такий спосіб мислення засуджується не просто як відступ від благочестя, але як прийняття зла.

Ми повинні регулярно благати Духа Божого досліджувати наші серця, щоб будь-яке себелюбне честолюбство було виявлене в нас.

Можливо, ви поспішите вирішити, що це застереження вас не стосується — адже ви щонеділі в церкві. Ви служите в церкві, допомагаєте її очолювати, щодня читаєте Біблію. Не будьте самовдоволені! Будьте обережні. Це саме грецьке слово (перекладене тут як «суперництво») Павло вживав раніше — у першому розділі. У вірші 17 він описав мотивацію тих інших людей — проповідників, що проголошували Слово із себелюбного честолюбства. Ці проповідники знали Слово Боже, читали його і проповідували — і все одно були винні в цьому самому гріху, який нерідко перекладається як «суперництво».

Щодо служіння, слова Павла як застереження не слід сприймати легковажно. Він говорив із власного досвіду. Він сам зазнав шкоди, яку породжує себелюбне честолюбство. І все ж, хоча існує ризик того, що люди займатимуться справою Царства не задля звеличення імені Христа, а задля власного просування, ми ніколи не повинні вважати іншого віруючого, що прославляє Христа, своїм «суперником». Щоб захистити себе від спокуси жадібних прагнень, ми щодня маємо свідомо ставити себе під керівництво Бога. Нехай про нас буде сказано, що ми не робили «нічого із себелюбного честолюбства», а всяке плодотворне жниво нашої праці приписували Христові.

…чи марнославства…

У грецькій мові слово «марнославство» складається з двох слів, що означають «порожній» і «слава». Марнославство, таким чином, є личиною: буквально — «тріумф над… нічим». Слава призначена лише для Бога, а не для людини. Якщо застереження Павла проти себелюбного честолюбства — це заклик не прагнути до себелюбних цілей, то його застереження проти марнославства — це заклик уникати оманливого прагнення до особистої слави.

Суть марнославства — це впевненість, що все має бути по-моєму. Люди мають поділяти мої погляди. Лідери церкви мають квапитися задовольнити мої вподобання. Інші мають хвалити мої рішення. Уявіть, якби кожна людина в церкві діяла саме так. Результатом були б конфлікти і повний хаос!

Як нам уникнути такого дріб'язкового честолюбства? Павло дав відповідь: «Кожен дбайте не лише про власні інтереси, а й про інтереси інших.» Ми не повинні наполягати на своїх уподобаннях, натомість маємо шукати шляхи служити іншим і підтримувати їх у зростанні в святості.

Якщо наше справжнє бажання — підтримувати інших у прагненні до уподібнення Христу, це бажання не залишить місця для себелюбного честолюбства і марнославства.

Єдність Божого народу цілком можлива і є очікуваною нормою, але вона може бути досягнута лише серед людей, яких значно більше турбує зростання в благочесті, ніж досягнення власного. Людина створена не для того, щоб отримувати славу, а щоб віддавати її Богові!

Дбайте…про інтереси інших

Біблія дає нам практичні, корисні настанови щодо того, як ставити інтереси інших вище за власні. Римлян 12:15-16 говорить: «Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче. Будьте однодумні між собою.» Ці слова, хоча й прості, надзвичайно корисні. За моїм спостереженням, християни швидше готові співчувати переможеним, ніж радіти з переможцями. Людська природа схиляє нас до того, щоб втішити того, хто сумує, якось полегшити його біль. Але я переконаний: лише в силі Божій людина прагне щиро радіти з благословення іншого. Це чеснота, яка дається більшості з нас нелегко. Як християни, ми мусимо обирати жити поза плоттю, де честолюбство і марнославство чатують, готові нас знищити.

Здається, кожен день стає битвою розуму, коли ми боремося з питаннями: Чому він отримав підвищення? Чому вона заручилася? Чому вони знову отримали благословення? Чому добрі дари іншої людини змушують нас почуватися знеціненими? Важко святкувати чужу перемогу, якщо вона змушує тебе почуватися переможеним. Може бути боляче радіти благословенню, яке отримав інший, якщо ти вважаєш, що воно мало б дістатися тобі. Коли ми не можемо або не хочемо тішитися успіхом іншого, ми живемо саме таким життям, якого ворог хоче для нас.

Зрештою, головною метою нашого життя має бути звеличення Христа в серцях Його людей. Шукайте способи підбадьорювати інших у їхніх стосунках із Господом. Коли ви бачите ознаки духовного зростання в інших — радійте разом з ними. Коли ви дізнаєтеся про їхні труднощі — допоможіть їм. Не будьте поглинуті власними інтересами. Будьте вдячні за те, що маєте, а не нарікайте на те, чого не маєте. Таким чином ми відрізняємо себе від інших і свідчимо про силу Бога в нашому житті.

Джерело: https://blog.tms.edu/humble-in-cooperation-faithful-in-friendship

Автор: Michael Staton