Слава Церкви: Чому Пасторське Служіння Варте Своїх Витрат

Служіння — нелегка справа. Воно може розчаровувати і відволікати. Часом воно незручне, хитке й самотнє. Для більшості пасторів воно вимагає років праці в безвісності — пасти малі громади без жодної трибуни для ширшого впливу. З огляду на всі труднощі служіння, навіщо взагалі братися за цю справу? Чи варте пасторське служіння своїх витрат? Пастори, що перебувають у самій гущі боротьби, не витримають, якщо не згадуватимуть про славу Церкви.

Ніщо не є благороднішим, дивовижнішим, вражаючішим, ніж праця Бога в Церкві та через неї. Церква — не одна з багатьох інституцій цього світу. Вона є Божою інституцією на всі часи. Брати участь у вічній праці Церкви — це честь. Пастори повинні бути переконані в цій реальності. І найкраще місце, де ця реальність постає в усій своїй повноті, — а також де можна знайти силу й підбадьорення для служіння, — це книга Дій апостолів.

Багато хто ставиться до книги Дій апостолів так, ніби вона описує, як треба «робити» церкву. Хоча в ній і справді є чимало практичної еклезіології, це не є її головним фокусом. Замість книги про те, що робить Церква, Дії — це книга про те, чим є Церква. Якби вона була покроковим посібником для церкви, то сучасні громади досі говорили б мовами, а богослужіння обов'язково проводилися б на третьому поверсі будівлі, де пастор проповідував би доти, доки одного з присутніх не здолав би сон і той не випав би з вікна на смерть (пор. Дії 20). Якби всі події з Дій були нормативними для церковного служіння, місіонери могли б подорожувати лише на кораблях, а молитовні зібрання відбувалися б виключно вночі й у домах. Проте, досліджуючи глибший задум Дій — дати нам величне визначення Церкви, — ми знаходимо чотири реальності, які роблять Церкву найславетнішою інституцією у світі.

Церква Несе Свідчення

У Дії 1:8 Христос говорить Своїм учням: «але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий, і будете свідками Моїми в Єрусалимі та в усій Юдеї й Самарії, і аж до краю землі». Коли Христос називає перше покоління Церкви «Моїми свідками», Він визначає центральну ідентичність Церкви. Церква — не політична організація і не соціальний клуб. Вона не впроваджує суспільні зміни й не займається «соціальною справедливістю». Натомість Церква проголошує Христа і показує світові, яким є життя в Його Царстві. Вона є зразком прийдешнього дня, коли Христос царюватиме над кожним куточком цієї землі.

Це царювання має бути звіщено по всьому світу. Як говорить Ісус, євангельська звістка має дійти «до Єрусалима, і по всій Юдеї й Самарії, і аж до краю землі». По всьому глобусу християни покликані описувати і звіщати про слави Христа. Оскільки Церква є зразком прийдешньої слави (Як. 1:18), вона мусить припинити поводитися так, ніби відповідає за оновлення та спасіння культури. Коли церкви втрачають з поля зору свою основоположну мету — нести свідчення про Христа, — вони починають соціальні рухи і відволікаються на справи цієї землі. Вони забувають, що є свідком Христа і зразком Його прийдешнього Царства.

Коли ж церкви залишаються зосередженими на своєму першочерговому покликанні, вони вливають надію в цей світ. І коли невіруючий заходить до богобоязливої, біблійної церкви, він знаходить надію для себе й для людства, бо бачить людину за людиною, перетворену.

Ця місія надії є колективним завданням. Окремі особи можуть свідчити про перетворювальну дію Христа у власному житті, але тільки Церква може свідчити про перетворювальну дію Христа для всього людства, — бо лише тут невіруючі знаходять людей з різних верств, рас, вікових груп і статей, що зазнали перетворення (Еф. 2:15). Коли люди приходять до церкви й бачать людей, що за звичайних обставин ніколи б не знали одне одного і не дбали б одне про одного, а тепер об'єднані любов'ю, служінням і хвалою, — вони бачать дієве свідчення сили Євангелія.

Церква Має Найвищу Владу

Упродовж усіх Дій апостолів точиться протистояння між релігійними лідерами іудаїзму та щойно заснованою Церквою. Вони сперечаються про одне: хто головує? Хто має Богом дану владу? Звісно, новонароджена Церква стверджує, що найвищою владою є Ісус Христос, а юдаїзуючі рішуче заперечують це твердження. У четвертому розділі вони заарештовують Петра й Іоанна за те, що ті «навчали народ і проповідували в Ісусі воскресіння з мертвих» (4:2). Подивіться, як вони допитують апостолів трьома віршами далі: «Поставивши їх посередині, питали: якою силою або яким ім'ям ви зробили це?» (4:7). Апостоли відповідають одним ім'ям: Ісус Христос (4:10). Він один має владу, бо «нема іншого імені під небом, даного людям, яким нам належить спастися» (4:12). Яке відношення має влада Христа до слави Церкви? Усе. Церква — єдина інституція, яка носить ім'я Христа в усьому, чим вона є, і в усьому, що вона робить. Тому Церква є посередником Його влади, проголошуючи Його Євангеліє. Звичайно, лідери Церкви втрачають цю владу, щойно починають шукати імені для себе (пор. Дії 5:1, Ананія і Сапфіра). Але коли вони вірно звеличують Христа й підкоряються Його владі, вони мають вплив і силу, що далеко перевершують будь-яку корпорацію чи політичний рух. У сучасному світі Церква має славу, бо посідає найвищий авторитет серед усіх інституцій, будучи посередником влади Христа.

Церква — Глобальна Інституція

З Дій 9–20 Церква несе Євангеліє до найвіддаленіших куточків землі. У восьмому розділі Церква поширює свій вплив на Африку, коли Бог посилає Пилипа євангелізувати ефіопа. У дев'ятому розділі Бог говорить Ананії Дамаському, що відокремив Савла з Тарсу (майбутнього апостола Павла) «нести ім'я Моє перед язичниками і царями та синами Ізраїлевими» (вірш 15). У десятому розділі до Церкви приєднується римський воїн на ім'я Корнилій разом із сім'єю. У своїй євангелізаційній проповіді апостол Петро каже: «у кожному народі той, хто боїться Його і чинить правду, угодний Йому» (вірш 35). Потім у тринадцятому розділі Павло розпочинає першу з трьох місіонерських подорожей, засновуючи церкви по всій Римській імперії. До кінця книги Дій Церква стає глобальною інституцією, що витримує протидію, процвітає там, де раніше не було жодного християнина, і інтелектуально вступає в діалог із філософіями свого часу.

Немає такої культури, такого географічного місця, де Церква не мала б здатності закріпитися. Вона й сьогодні продовжує йти вперед у всі місця.

Якими б вражаючими не були транснаціональні корпорації з їхніми грошима й впливом по всьому світу, жодна з них не є настільки незвичайною чи ефективною, як Церква. І це правдиво не лише щодо вселенської Церкви. Це справедливо й для місцевих громад. Підтримуючи місії, вони беруть участь у цій глобальній інституції. А проголошуючи Христа, вони звіщають єдину надію світу.

Церква — Найблагородніша Інституція

Після третьої місіонерської подорожі апостол Павло повертається до Єрусалима, незважаючи на попередження про те, що переслідування і навіть смерть неминучі, якщо він повернеться до столиці Ізраїлю (Дії 20:10–14). Там він стоїть поруч з Ізраїлем — і заради цього народу, — незважаючи на протидію єрусалимського натовпу (Дії 21:27–24:27). Коли його звинувачують у заколоті, Павло апелює до кесаря, посилаючись на своє римське громадянство. Через усю цю протидію, через численні суди й процеси, задокументовані в Дії 21–28, Павло продовжує шукати блага для своїх ворогів. Він проголошує спасіння і юдеям, і язичникам. Він не виявляє гіркоти. Він не намагається уникнути труднощів. І його звістка не змінюється. Він є людиною характеру і доброчесності.

Це — вершина благородства: шукати блага для всіх людей, навіть для ворогів, відмовлятися йти на будь-які компроміси в переконаннях і понад усе проголошувати найблагородніше послання Євангелія.

Хоча Павла знову і знову звинувачують у злочинах, книга Дій показує його людиною праведності. Він на боці справедливості, бо стоїть за Євангелієм, яке є не просто справедливою вісткою, а вісткою, що виправдовує неправедних. Отже, Павло стоїть на правильному боці історії. І це завжди є правдою щодо Церкви. Подібно до апостола Павла, сучасні християни будуть звинувачені в заколоті й розколі лише за те, що проголошують найблагородніше, найправедніше й найсправедливіше послання, яке коли-небудь знав світ. Але Церква продовжуватиме проголошувати істину, тому що вона благородна, і як благородна інституція вона готова терпіти протидію заради своєї доброчесності й блага інших — навіть тих, хто виступає проти неї.

Якщо ви пастор, вам надана привілея вести благородну інституцію з глобальним охопленням, найвищим авторитетом і найвеличнішим посланням, яке будь-коли знав світ. Якщо ви є частиною Церкви, вам випало служити цій славетній інституції. Ця істина підтримуватиме вас, коли дні стають довгими, суперечки загострюються, а праця виснажує. Христос вартий цього. І Його Церква славетна. Ось чому ми витримуємо.

Джерело: https://blog.tms.edu/the-glory-of-the-church

Автор: Abner Chou