Чи любиш ти тих, хто відрізняється від тебе?

Щороку в Осаці, Японія, хор Number Nine виконує Дев’яту симфонію Бетховена — «Оду до радості». У хорі Number Nine співає 10 000 людей. Сказати, що це вражає, — значить нічого не сказати. Я не є фахівцем із хорової музики, але великі хори (а, можливо, й менші також) виявляють красу й позачасовість, які сьогодні рідко зустрічаються в музиці: мелодії й контрмелодії, химерно сплетені гармонії, прекрасні голосові фактури. Найкращий хор складається з безлічі голосів, але співає як один. Їхні голоси зливаються в солодке звучання, приємне для слухача.

І все ж, коли ми дивимося на церкву, їй так часто бракує цього прекрасно злитого голосу, який одностайно співав би на славу Бога Отця. Але саме це завжди й було Божим наміром для церкви. Павло пише: «А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам однодумність між собою за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 15:5–6).

Що потрібно для того, щоб нам жити в єдності? Щоб нам одним голосом прославляти Бога? Моє запитання таке: як нам жити в єдності попри відмінності в переконаннях і різний рівень духовної зрілості, попри відмінності в уподобаннях і пріоритетах? Попри різницю в тому, що нам можна дивитися, пити, їсти чи вдягати; попри те, чи варто слухати Hillsong, чи ні; чи має навчання відбуватися вдома, чи ні; чи як саме проводити відпустку; попри різні уявлення про те, що є благочестивим, що нерозумним, що допустимим, а що дивним, — як нам одним голосом прославляти Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа?

Павло звертається до цього питання у своєму Посланні до римлян. Він бачить розлад у римській церкві, і ця неузгодженість настільки руйнівна, що сам Павло каже: вона загрожує знищити Боже діло (Рим. 14:20).

На перший погляд, питання, які Павло розглядає в Римлян 14, дуже відрізняються від наших. Але цей текст має що сказати церкві й сьогодні. Він викриває наше індивідуалістичне християнство в стилі «лише я і Ісус», наше прагнення ховатися від невіруючих і від тих, хто не схожий на нас. Він викриває наше мислення на кшталт «мій шлях найкращий, у цій церкві ніхто мене не розуміє». І ставить просте запитання: чи любиш ти тих, хто відрізняється від тебе? Чи любиш ти тих, хто має інший рівень духовної зрілості, чиї переконання відрізняються від твоїх, чия любов до Христа виявляється так, що тобі це здається дивним або навіть образливим?

Як християни, ми повинні прагнути єдності в церкві

У 14-му розділі Послання до римлян Павло дає римській церкві дві настанови щодо того, як ставитися до віруючих, які відрізняються одне від одного.

Приймайте одне одного (14:1–12)

Павло закликає віруючих приймати одне одного, гостинно відчиняти одне одному свої доми. Він називає три причини, чому не слід осуджувати одне одного, а потрібно приймати:

Того, ким ти погорджуєш і кого судиш, Бог уже прийняв (14:3);

Господь — Панує над твоїм братом, і Він спроможний поставити його (14:4);

Усі ми станемо перед Божим судним престолом (14:10).

Павлова думка проста: віруючі не мають права осуджувати чи зневажати одне одного. Натомість вони повинні приймати одне одного. Коли ти не приймаєш іншого віруючого, ти починаєш судити так, ніби ти Бог; починаєш поводитися як воротар у церкві, який вирішує, кого варто приймати; починаєш діяти так, ніби твоя особиста оцінка іншої людини має для Бога вирішальне значення.

Але Павло ясно дає зрозуміти, що це смиренне прийняття одне одного не означає, що ти маєш відмовитися від своїх переконань, навіть у питаннях уподобань, бо в усьому, що робиш, ти повинен бути «цілком переконаний у своєму розумі» (14:5). Тож якщо ти живеш для Господа, то у твоєму смиренні має бути те благодатне місце, де ти можеш твердо триматися власних переконань у певних питаннях і водночас приймати інших із їхніми відмінними поглядами.

У Римлян 14 Павло підштовхує і сильних у вірі, і слабких у вірі назустріч одне одному, до середини, до єдності як одного голосу. І він формує нову категорію сильної людини, яка може сказати: «Я їм м’ясо, але приймаю християн, які цього не роблять», — і нову категорію слабкої людини, яка може сказати: «Я не їм м’яса, але приймаю християн, які їдять».

У нашій сучасній християнській культурі, яка дуже зосереджена на переконаннях, Римлян 14 має багато що сказати. Ми не повинні відкидати свої особисті переконання, але маємо триматися їх у дусі християнської любові одне до одного — особливо до тих, хто від нас відрізняється.

Там, де Писання мовчить, ми повинні бути готові відступити. Ми повинні бути скорі на слухання і повільні на слова. Якщо твій перший порив — висловитися й дати свою думку щодо того, що робить хтось інший, не роби цього. Просто прийми брата чи сестру. Радій реальності того, що Бог прийняв вас обох до Свого Царства, що саме Він виправдав вас і поставив, і що перед Богом усі будуть суджені — включно з тобою. Прийми свого брата.

Як ті, хто визволений із рабства гріха, щоб служити нашому праведному Господеві Ісусу, ми повинні бути дуже обережними, щоб не застосовувати до життя інших навіть натяку на недоречну духовну владу. Натомість нам варто виробляти в собі таку внутрішню поставу, яка відповідає іншим любов’ю, теплотою й духом гостинного прийняття — саме так, як Бог відповів нам, коли першим полюбив нас.

Смиренно прийми брата чи сестру, які відрізняються від тебе, і подякуй Богові, що Він прийняв вас обох до Свого Царства.

Збудовуйте одне одного (Рим. 14:13–23)

Серед слабких і сильних віруючих Павло ототожнює себе із сильними. Він погоджується, що як віруючі ми маємо повну свободу в Христі робити те, що дозволено. Віруючий звільнений від обрядів, жертв і заборон, які Бог установив спеціально для Ізраїлю. І в Христі ми звільнені від рабства гріха та його остаточного плоду — смерті, — щоб тепер служити новому Господареві: праведності й Ісусу Христу, Праведнику.

Ми маємо в Христі свободу робити все, що не є гріхом. Ми маємо свободу радіти добрим речам, які створив Бог. Як Павло пише Тимофієві: «Бо всяке Боже створіння добре, і ніщо не негідне відкидання, коли приймається з подякою» (1 Тим. 4:4–5).

Тож Павлів заклик до слабких такий: ставайте сильнішими. Вчіться розуміти свою свободу в Христі. За цим стоїть уся сила Писання. Не применшуйте того, що звершив для вас Спаситель, — реальності того, що ви звільнені від Закону і гріха. Зростайте в розумінні своєї свободи в Христі. Не залишайтеся такими, як є; зростайте в переконаності, зростайте у вірі й довірі до Спасителя.

Сильнішого ж брата Павло докоряє за те, що той думає, ніби правильно розуміє свободу в Христі. Справжня свобода повинна жити в смиренній вірі — так, щоб ти користувався своєю свободою таким чином, який збудовує інших. Павло визнає, що з богословського погляду сильний брат має рацію. У нього є свобода робити те, що він робить. Але совість і люди влаштовані не так просто. Павло хоче, щоб сильні віруючі постановили «не робити більше спотикання чи згіршення для брата» (14:13), а натомість «дбати про те, що веде до миру та взаємного збудування» (14:19).

Павло хотів би бачити сильних віруючих у такому стані, коли вони можуть відмовитися від власних уподобань і свідомо вирішити ніколи не класти спотикання перед братами — коли вони можуть їсти м’ясо у своїй свободі, але обирають утриматися від м’яса. Ходити в любові до брата важливіше, ніж барбекю.

Його заклик до сильних полягає в тому, щоб перестати демонструвати свою свободу — немає жодної потреби хизуватися нею. Тримай свою віру смиренно; «віру, що маєш, май сам собі перед Богом» (Рим. 14:22). Тримай свою віру між собою та Богом. Немає потреби спонукати інших до спотикання лише для того, щоб скористатися своєю свободою.

Богослов Сінклер Фергюсон пише:

«Доказ того, що ти справді маєш християнську свободу в певному питанні, в якому хтось інший почувається зв’язаним, полягає в тому, що ти не мусиш користуватися цією свободою і не виставляєш її напоказ. У ту мить, коли тобі конче потрібно скористатися своєю свободою, ти, можливо, саме тоді знову опиняєшся в рабстві».

Показуй свою свободу в Христі через любов, а не через зарозумілість. Павло наставляє солунян: «напоумляйте безчинних, потішайте малодушних, підтримуйте слабих, будьте довготерпеливі до всіх» (1 Сол. 5:14, курсив додано). Він хоче, щоб віруючі допомагали слабким. Ходи в любові, будучи готовим відмовитися від того, на чому тобі хотілося б наполягати.

Нехай єдине, на чому ти наполягаєш, буде те, щоб твій брат не спіткнувся

У Римлян 14 є надзвичайно багато істини для нас, віруючих сьогодні. Цей розділ навчає нас багатьох речей. Любов поступається. Любов не робить поспішних висновків. Вона не судить. Любов думає про інших найкраще.

Помічай Боже діло в житті інших людей. І коли бачиш його — підтверджуй це, справжніми словами. Коли ж бачиш слабкість в інших, будь повільним на слова, але швидким на молитву й уважне слухання. І завжди шукай нагоди збудовувати інших — доброзичливо, доречно, лагідно й смиренно. І нехай наші різні голоси поєднаються в прославленні Бога, Який викупив нас усіх.

Примітка редактора: цей допис уперше був опублікований у березні 2020 року й відтоді оновлений. Джерело: Do You Love Those Who Are Different Than You? — https://blog.tms.edu/loving-those-who-are-different Автор: Matt Ng