Три образи Церкви Христової

Церква — це зібрання відкуплених. Саме тут знаходиться народ нового завіту Божого. Саме тут Божий народ збирається для поклоніння, зростання через учнівство та взаємну турботу, а також для проголошення Євангелія один одному і навколишньому світу. ^[1] Це «спільнота людей, покликаних благодаттю Бога через віру в Христа, щоб разом прославляти Його, служачи Йому у Його світі».^[2] Оскільки Новий Заповіт не дає нам формального визначення церкви, ці визначення виводяться з безлічі образів, які використовуються в Новому Заповіті для її опису. ^[3] Деякі з цих образів вживаються частіше за інші.

Наприклад, церква — це «сіль землі» (Мт. 5:13), «сім'я Божа» (1 Пет. 4:17) і навіть «стовп і підпора істини» (1 Тим. 3:15). Ці образи слугують аналогіями, що формують наше розуміння церкви. Розглянемо три найпоширеніші образи, які допоможуть нам краще зрозуміти Церкву Христову.

Отара Господня: Образ взаємин у церкві

Ісус називає Своїх послідовників отарою в Лк. 12:32: «Не бійся, мала отаро, бо вашому Отцеві подобалось дати вам Царство». У Йн. 10:16 Ісус говорить про кошару, яка почує Його голос. Апостол Павло застерігає єфеських старійшин: «Пильнуйте про самих себе і про всю отару, в якій Дух Святий поставив вас наглядачами, щоб пасли церкву Бога, яку Він придбав Своєю власною кров'ю. Знаю, що після мого відходу ввійдуть між вас вовки-хижаки, що не щадять отари» (Дії 20:28–29). А Петро закликає старійшин розсіяних церков «пасіть Божу отару, яка є між вами... будьте взірцем для отари» (1 Пет. 5:2–3).

Цей образ зосереджується на взаєминах пастиря та овець між Ісусом і Його народом. Як наш Пастир, Ісус — наш Годувальник і Захисник (Пс. 23). І Його піклування та захист є всеохоплюючими. Тімоті Вітмер пише: «вівці... завжди цілком залежать від свого пастиря. Вони ніколи не переростають потреби в тому, щоб пастир піклувався про них, годував їх, вів і захищав їх... образ пастиря і вівці відображає всеохоплюючий суверенітет пастиря над вівцями та потребу овець підкорятися його турботі».^[4] Чарлз Джефферсон нагадує нам, що «Ісус ніколи не називав Себе священиком чи проповідником... але Він любив думати про Себе як про пастиря».^[5]

Взаємини пастиря і вівці навчають нас чомусь про Пастиря, але також навчають нас чомусь про церкву. За вівцями потрібно ретельно наглядати. Вони є здобиччю для диких тварин (1 Сам. 17:34–35). І на відміну від худоби, їх не женуть, а ведуть. Вони схильні йти за своїм пастирем, коли він веде та кличе їх. Тому «вівці йдуть за ним, бо знають голос його» (Йн. 10:4).

Образ пастиря та вівці також використовується для опису наших взаємин із лідерами в помісній церкві. Підпастирі Ісуса мають мати взаємини пастиря й отари з паствою. Це означає, що пастори мають ретельно дбати про отару. Вони мають піклуватися про неї і захищати її. Вони мають вести спереду, а не женуть ззаду. Цей образ допомагає нам зрозуміти, які взаємини ми маємо з Ісусом і які взаємини ми повинні мати з Його підпастирями.

Церква ведена Пастирем, який захищатиме і піклуватиметься про Свою отару. І Він веде так, що не панує над нею. Він терплячий Охоронець і Провідник. Так само ті, хто покликаний бути підпастирями або пасторами, мають захищати отару і піклуватися про неї. Це передбачає керівництво у питаннях утвердження здорового вчення, біблійного учнівства та церковної дисципліни. Нарешті, образ пастиря та вівці нагадує нам, що ми схильні відходити і є легкою здобиччю для диких тварин. Це підкреслює нашу потребу триматися близько до Верховного Пастиря, наших підпастирів і отари Господньої, щоб не опинитися в руках «вовків-хижаків».

Тіло Христове: Унікальний образ єдності та різноманітності

Ще один поширений образ, що використовується для церкви, — це людське тіло. Павло пише до церкви в Римі: «Бо як в одному тілі маємо багато членів, але всі члени не мають однакового діла, так само ми всі — одне тіло в Христі, а зокрема — члени один одного» (Рим. 12:4–5). Церква справедливо іменується тілом Христовим. Хоча головний акцент цього образу — єдність, він також ілюструє різноманітність. Таким чином, цей образ покликаний навчити нас про єдність і різноманітність церкви.

Павло наголошує на єдності тіла, коли пише: «Бо одним Духом усі ми охрещені в одне тіло, — чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, — і всі ми напоєні одним Духом» (1 Кор. 12:13). Образ тіла Христового спонукає церкву відкинути етнічні та соціальні відмінності. У граничному вираженні, церква — це спільнота людей, яких не було б іншої причини збиратися разом, крім того, що вони мають Христа. Акцент на єдності — це більше, ніж заклик стояти як одне. Це заклик до тих, хто в іншому випадку були б чужинцями та ворогами, стояти єдиним цілим (пор. Еф. 2:14–16). Коментуючи приклад ранньої церкви, а саме те, що люди з різних соціальних прошарків і культурного походження перебували разом в одній помісній церкві, Аджіт Фернандо каже: «У світі, що роздирається міжетнічними чварами, це може бути одним із найпотужніших сучасних свідчень слави Євангелія, яке ми можемо запропонувати світові».^[6]

Павло підкреслює різноманітність тіла, коли пише: «Бо тіло складається не з одного члена, а з багатьох» (1 Кор. 12:14). Тут Павло вказує на те, що очевидно щодо тіла. Хоча у нас одне тіло, це тіло має різні частини. Павло виводить ще більше смислу з образу, пишучи: «Якби нога сказала: тому що я не рука, то я не від тіла, — через це хіба вона не від тіла? І якби вухо сказало: тому що я не оченя, то я не від тіла, — через це хіба воно не від тіла?» (1 Кор. 12:15–16). Зосереджуючись тут на різноманітності тіла, саме різні частини тіла слугують образом різних «частин» церкви. Це очевидно, оскільки Павло використовує різні частини тіла, щоб навчити нас не вважати одного члена церкви більш значущим за іншого. «Не може оченя сказати руці: ти мені не потрібна; або знову голова ногам: ви мені не потрібні» (1 Кор. 12:21). Суть полягає в тому, що нашому тілу потрібне і оченя, і рука, і голова, і нога, щоб належно функціонувати.

Яка кореляція між членами нашого фізичного тіла і членами церкви? Пишучи до церкви в Римі та Корінфі, Павло пов'язує різні частини тіла з різноманітними дарами, наявними серед членів церкви (пор. Рим. 12:4–8; 1 Кор. 12:27–30). Це вказує на те, що тіло Христове покликане навчити церкву чомусь про її природу та вираження. За своєю природою церква неподільна, але у своєму вираженні вона різноманітна.

Оселя для Бога: Місце перебування Духа Господнього

Останній образ — це оселя, або будівля, для Бога. Ми знаходимо цей образ в Еф. 2:19–22 та 1 Пет. 2:4–7. У цьому образі ми бачимо безліч рис. Фундаментом будівлі є апостоли та пророки, а Ісус — наріжний камінь. Коли і фундамент, і наріжний камінь закладено, церква «зводиться разом на оселю Бога в Дусі» (Еф. 2:22). Петро доповнює образ, коли називає віруючих «живим камінням» (1 Пет. 2:4–5). Таким чином, ми маємо розгорнутий образ церкви, що охоплює її членів, апостолів і новозавітних пророків, і Самого Ісуса.

Яке значення такого образу? Використовуючи образ будівлі, і Павло, і Петро підкреслюють роль Духа в житті церкви. Адже саме у фізичному храмі перебував Дух Господній. Одна з найважливіших і найглибших істин Нового Завіту полягає в тому, що церква стала оселею для Бога. І ця оселя, безперечно, не фізична будівля, а духовна — Церква Ісуса Христа. Церква — це духовна будівля, в якій її члени «як живе каміння зводяться в духовний дім, у святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові через Ісуса Христа» (1 Пет. 2:5). Джон Макартур пише, що церква — «місце, де Бог найбільш яскраво виявляє Свою славу на землі, і справжнє ядро та осередок духовного життя і поклоніння для відкупленої спільноти».^[7]

З огляду на ці три образи, ми маємо багатий і глибокий портрет церкви. Як отара Господня, церква перебуває в дбайливих і чуйних руках Верховного Пастиря. Як тіло Христове, церква єдина у своїй формі, проте різноманітна у своєму вираженні. Як оселя для Бога, церква — це справжнє місце перебування Духа Господнього — святий храм у Господі. Я сподіваюся, що ці образи стануть не просто нагадуванням про важливість помісної церкви, але й нагадають нам, що церква — це те, за що варто боротися.

^[1] Едмунд Клоуні, Церква (Downers Grove: InterVarsity Press, 1995), 117.

^[2] Марк Девер, Церква: Євангеліє стало видимим (Nashville: B&H Publishing Group, 2012), 3.

^[3] Перелік 96 образів церкви в Новому Заповіті див.: Paul S. Minear, Images of the Church in the New Testament (Philadelphia: Westminster, 1960).

^[4] Timothy Z. Witmer, The Shepherd Leader: Achieving Effective Shepherding in Your Church (Phillipsburg: P&R Publishing, 2010), 13.

^[5] Charles Jefferson, The Minister as Shepherd: The Privileges and Responsibilities of Pastoral Leadership (Fort Washington: CLC Publications, 2006), 11.

^[6] Аджіт Фернандо, Дії апостолів. NIV Application Commentary (Grand Rapids: Zondervan, 1998), 471.

^[7] John MacArthur, The Master's Plan for the Church (Chicago: Moody Publishers, 2008), 326.

Джерело: https://blog.tms.edu/images-of-christs-church

Автор: John Dube