Господь — мій Відновитель

«Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости».
Псалом 23:3

Коли починається новий навчальний рік, я щоразу згадую один дивний досвід, який кілька разів мав у дитинстві. Ви, без сумніву, теж переживали щось подібне. Той момент, коли заходиш до магазину й бачиш свою вчительку з візком, повним продуктів. Або, скажімо, приходиш у ресторан і раптом бачиш там директора школи з дружиною. Для дитини шкільні люди поза шкільним контекстом — це справжнє потрясіння! Дитячий розум намагається збагнути, що вчителі й директори мають життя і поза школою. У дитинстві це здається майже неймовірним.

Для багатьох із нас у церковному керівництві щось подібне відбувається і з нами самими. Ми — лідери. Ми — ті, хто підбадьорює, дає відпочинок і з любов’ю провадить інших. І буває непросто переключитися з ролі того, хто дає, на роль того, хто сам потребує приймати. Але, друзі мої, нам потрібне те саме, що ми так часто даємо іншим. Наш Небесний Отець щедро забезпечує все, що нам потрібно для життя і служіння, — але робить це з однією визначальною метою.

Третій вірш Псалма 23 каже нам, що кожна наша потреба перебуває під опікою Господа, аби Він прославив Себе в нашому житті. Ви це помітили? Так, ми звершуємо тут, на землі, працю для Царства, але часом може стати не зовсім ясно, чиє саме царство ми будуємо. Та Писання чітко каже, що кожен вияв Його милості щодо нас здійснюється для слави нашого Провідника і ради Його Ймення. Ми належимо Його отарі, і Він є нашим Пастирем, навіть тоді, коли ми самі пасемо інших. Нашим пріоритетом ніколи не повинна бути любов до церковного тіла заради самих себе, а лише задля того, щоб прославити Його Ім’я. Тож повернімося до слів цього добре знайомого вірша з такими думками в серці.

Він душу мою відживляє

Наш Господь, Пастир, відновлює нас. Слово «відживляє» може мати подвійний відтінок значення: воно вказує і на повернення того, хто заблукав у гріху, і на оновлення та підкріплення. Коли хтось у нашій громаді збивається зі шляху, ми наслідуємо приклад нашого вірного Пастиря, Який шукав нас і врятував, — так само як пастух у притчі про заблукану вівцю залишив дев’яносто дев’ять, щоб шукати одну (Матв. 18:12). Господь шукає Свій народ заради Своєї слави; кожен із Його людей дорогоцінний в Його очах. Як церковні служителі та брати і сестри в Христі, ми повинні шукати інших і повертати їх у безпеку отари. Галатів 6:1 нагадує нам: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!»

Однак не завжди йдеться про того, хто збився на манівці. Іноді це просто життя, виснажене тягарем. Служіння може бути дуже напруженим, і в такі пори нам потрібне оновлення. Псалом 19:7 говорить: «Господній Закон досконалий, він зміцнює душу. Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє». Господь промовляє до нас і відновлює нас через дію Свого Слова. Яка користь від зеленого пасовиська Його забезпечення, якщо наші тривожні думки засліпили нас до нього? Ми повинні пильно тримати очі відкритими до цілющого бальзаму Писання, коли воно веде нас до особистого покаяння й знімає мозолі, якими нас покрив цей світ. Це народжує м’яке серце, чутливе до Господнього проводу, щоб і ми, своєю чергою, могли бути дієвими провідниками для інших. Він дає нам відновлення, необхідне для того, щоб ми вистояли в нашій духовній мандрівці.

Правда в тому, що іноді навіть ми, духовні провідники тих отар, які Господь нам довірив, втрачаємо ґрунт під ногами і занепадаємо духом. Спокуса зосередитися на труднощах служіння бере над нами верх. Жорстокість цього світу тисне на нас. Буває, що ми просто почуваємося збитими з ніг бурями в долині. І тоді ми самі потребуємо, щоб наш Пастир відживив нас.

Вівці потребують пастуха тоді, коли опиняються безпомічними й не можуть знову твердо стати на ноги. Так само і ми! Саме тому ми повинні пам’ятати, що серце Бога прихильне до Своїх. Він не просто терпить нас і не ставиться до наших потреб байдуже. Він любить нас. Так, іноді ми повільні в тому, щоб іти за Ним, і занадто швидкі в тому, щоб іти за собою; ми звертаємо зі шляху й губимося, як це роблять вівці. Але саме в хвилину найбільшої потреби терпелива доброта нашого Пастиря відновлює нас.

Хоча ми знаємо й навчаємо всю повноту Божого характеру, деяким із нас легше зосереджуватися на Його гніві. Безперечно, Господь дисциплінує тих, кого любить, але Він не хоче, щоб ти впав. Навпаки — Він піклується про тебе.

Господь безмежно терпеливий у Своїй турботі й забезпеченні для тебе.

Бог аж ніяк не байдужий до наших недоліків, однак Він лагідно поводиться з нами, коли наше серце упокорене, — прощає нас і відновлює (Пс. 103:11–14). Образ пастуха тут навмисний і покликаний передати нам цілком ясну істину. Його невсипуща опіка над нами сповнена любові; Він відживляє наші втомлені душі й водночас дає нам зразок самого служіння.

Він провадить мене по стежках справедливости

Ті, хто мене знає, добре знають і те, що я майже не маю почуття напрямку. Я часто телефоную дружині, щоб вона допомогла мені дістатися туди, куди я їду. І це при тому, що все життя прожив у тому самому регіоні. Та все одно! Навіть у знайомому місті я легко можу заблукати й потребую допомоги, щоб зорієнтуватися. Так само і вівці.

Вівці можуть відбитися від дороги й загубитися навіть у знайомій місцевості. Тому обітниця Господнього проводу «по стежках справедливости» — це втішна гарантія того, що Він Сам покаже нам, куди йти. Як написав Давид у Псалмі 16:11: «Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!»

Обіцянка бути провадженими по стежках справедливости стосується не лише напрямку, а й бажаного місця призначення. Він не просто веде нас — Він веде нас по стежках справедливости. Саме там ми й хочемо бути. Ми переживаємо справжній мир тоді, коли дозволяємо Господеві нас вести. Немає жодної користі з того, щоб піти власною дорогою й опинитися не там, де треба.

А буває і так, що вказівки ведуть тебе туди, куди ти зовсім не хочеш потрапити. Не так давно я проповідував в іншому штаті й був запрошений на вечерю до дому одного друга. Раніше я в нього не бував, тож увів адресу в телефон і поїхав за голосовими підказками навігатора. Коли хвилин за п’ятнадцять дороги в мене з’явилося відчуття, що я рухаюся зовсім не туди, куди мав би, я ще раз перевірив адресу, яку ввів. І справді — випадково натиснув на стару адресу. Вказівки були точними, але пункт призначення був саме там, де я бути не хотів. Усвідомивши свою помилку, я не міг не подумати про те, як часто подібне трапляється і в житті. Світ пропонує безліч вказівок, як жити, але жодна з них не приведе туди, куди може привести лише Пастир.

У Слові нам обіцяно, що Господь не лише дає нам напрямок, але й веде нас до правильної мети. Він провадить нас по стежках справедливости. І тут ми повертаємося до початку. Навіщо ми проповідуємо? Навіщо навчаємо? Навіщо прагнемо виховувати дітей у благочесті чи служити іншим у помісній церкві? Навіщо смиренно приймаємо відновлення й виправлення від нашого Пастиря? Відповідь приходить в останній фразі цього вірша.

Ради Ймення Свого

Від початку віків люди ставили запитання: навіщо ми тут? У чому сенс життя? Яка мета освіти? Дітей? Кар’єри? Але для нас, хто є вівцями, є одна мета, яку ми повинні пам’ятати, і одна істина, яку мусимо глибоко носити в серці. Як віруючі, ми знаємо відповідь на найбільше життєве запитання. Уся наша присутність на землі зводиться до цього: ми живемо ради Його Імені. Прославити Господа — це наша найвища мета і центр нашого існування. Ми ніколи не повинні забувати, що найвищим спонуканням для нас має бути Його Ім’я, а не наше. Це настільки ж важливо, як будь-яка істина, яку ви коли-небудь пізнаєте. Він пасе нас ради Ймення Свого!

Господь створив усе заради слави Своєї, бо лише Він один гідний її. Це не означає, що Господь прославить Себе, неодмінно давши тобі шлях без страждань; ні, Він може прославитися і через наш біль. Він вільний прославляти Себе так, як Сам забажає.

Згадайте слова Ісаї 48:11: «Ради Себе, ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам», або ж слова з Римлян 11:36: «Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь».

Господь бажає, щоб ми жили для Його слави, і це добра новина для нас, бо саме в цьому ми знаходимо свою найвищу радість. Найкраща відповідь твого серця на Пастиря — це задоволення Його опікою, вдячність за Його відновлення і довіра, з якою ти уважно й ревно йдеш Його слідами, незалежно від того, яким шляхом Він тебе поведе. Наш поклик — прославляти Його, чи ми багаті, чи бідні, відомі чи непомітні. Він пообіцяв дати нам усе, що нам потрібно.

Нехай цей уривок Писання стане також і застереженням: якщо ради Його Імені не є метою твого життя, ти неминуче йдеш на зіткнення з Божим задумом! Подбай про те, щоб твої прагнення в житті, у сім’ї та в служінні збігалися з прагненнями твого Пастиря. Бог, Який створив усе, дає тобі напрямок; нехай це народить у тобі смиренне серце, готове довіряти й іти за Ним.

Тож, прагнучи жити для Його слави, знаходь спокій у Ньому, дозволяй Його Слову відживляти тебе і ходи по стежках справедливости. Джерело: The Lord Is My Restorer — https://blog.tms.edu/the-lord-is-my-restorer Автор: Michael Staton